Одна з найпопулярніших статей на нашому сайті присвячена тому, як повернути майно, вилучене під час обшуку у кримінальному провадженні. Зараз ми супроводжуємо ситуацію, яка в описану там схему не зовсім вписується.
Майно вилучили під час обшуку на підставі ухвали слідчого судді, яка прямо дозволяла його відшукати й вилучити. Із клопотанням про арешт сторона обвинувачення до суду не звернулася, ухвали про арешт немає, а майно не повертають. Власник скаржиться на неповернення, і скаргу не задовольняють. Суд вважає, що річ, прямо названа в ухвалі про обшук, не є тимчасово вилученим майном, тому 48-годинний строк для звернення з клопотанням про арешт на неї не поширюється.
На нас чекає апеляційний розгляд, і про його результат ми напишемо окремо. А поки пропонуємо читачам ознайомитися з цією ситуацією, щоб бути до неї готовими. Нижче пояснюємо, на чому тримається позиція судів, чому з нею важко погодитися і як із нею боротися.
1. Арешт майна є способом, у який суд перевіряє, чи має держава право обмежити власника. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення (ч. 1 ст. 16 КПК України). Без судового рішення закон допускає лише тимчасове вилучення майна, і тільки на підставах та в порядку, передбачених Кодексом (ч. 2 ст. 16 КПК). Ці дві частини однієї статті становлять правило і виняток. Правило полягає в тому, що обмеження власності вирішує суд. Виняток дозволяє слідчому діяти швидко, але лише на короткий час.
Тимчасове вилучення за своєю природою є перехідним станом. Кодекс визначає його як фактичне позбавлення особи можливості володіти, користуватися та розпоряджатися майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 167 КПК). Отже, тимчасове вилучення за задумом закону не триває безстроково. Воно має завершитися арештом, поверненням майна або спеціальною конфіскацією.
2. Кодекс знає кілька різних інструментів, через які майно може опинитися в сторони обвинувачення, і вони відрізняються тим, хто ухвалює рішення, чи бере в цьому участь власник і скільки триває обмеження.
Ухвала про дозвіл на обшук надає право проникнути до житла чи іншого володіння особи лише один раз (ч. 1 ст. 235 КПК). Строк її дії не може перевищувати одного місяця (п. 1 ч. 2 ст. 235 КПК). Вона розглядається без участі власника майна і відповідає на одне питання, чи можна шукати.
Тимчасове вилучення може здійснюватися під час обшуку (ч. 2 ст. 168 КПК). Воно не потребує окремого судового рішення, проте обмежене строками. Якщо майно тимчасово вилучено під час обшуку на підставі ухвали слідчого судді, клопотання про його арешт має бути подане протягом 48 годин після вилучення, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його вилучили (абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК). Ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя постановляє не пізніше сімдесяти двох годин із дня надходження клопотання, інакше майно також повертається (ч. 6 ст. 173 КПК).
Арешт майна вирішується за клопотанням, у судовому засіданні, на яке за загальним правилом викликають власника, з оцінкою підстав і мети арешту, розумності та співрозмірності обмеження (ст. 170, ч. 1 ст. 172, ч. 2 ст. 173 КПК). Саме арешт є тим вмотивованим судовим рішенням, якого вимагає ч. 1 ст. 16 КПК.
Окремо діє правило про речові докази. Речовий доказ, наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 КПК (ч. 1 ст. 100 КПК). Тобто утримувати річ як доказ закон дозволяє через тимчасовий доступ або арешт, а не через постанову слідчого.
Кожен із цих інструментів має свою підставу, свого суб’єкта і свій строк. Ухвала про обшук жодного з них не замінює.
3. Спірний підхід спирається на останнє речення ч. 7 ст. 236 КПК. За ним вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном. З цього речення роблять зворотний висновок, що речі з переліку тимчасово вилученим майном не є, а отже, на них не поширюються ні 48 годин на клопотання про арешт, ні обов’язок повернення.
Сама норма такого висновку не містить. Вона прямо визначає статус лише однієї групи речей і нічого не каже про іншу. Мета цього речення зрозуміла. Слідчий під час обшуку може натрапити на речі, про які слідчий суддя не знав і дозволу на відшукання яких не давав. Закон підкреслює, що такі речі не стають вилученими «на підставі ухвали», а набувають статусу тимчасово вилученого майна з усіма наслідками. Ця норма розширює гарантії власника, а не звужує їх.
Абзац другий ч. 5 ст. 171 КПК з’явився в Кодексі в 2015 році (Закон № 769-VIII від 10.11.2015). Він говорить саме про тимчасове вилучення майна під час обшуку, здійснюваного на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 КПК. Обшук житла чи іншого володіння, за винятком невідкладних випадків, проводиться на підставі такої ухвали, тож законодавець свідомо поширив 48-годинний строк на вилучення за ухвалою про обшук.
4. Судова практика з цього питання неоднорідна.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в ухвалі від 21.01.2021 у справі № 991/9940/20 відхилила довід прокурора про те, що дозвіл на відшукання мобільного телефону звільняє сторону обвинувачення від строків ч. 5 ст. 171 КПК. Колегія дійшла висновку, що статус тимчасово вилученого майна набуває усе майно, вилучене під час обшуку, незалежно від того, чи надавався слідчим суддею дозвіл на його відшукання, і що дозвіл на відшукання певних речей не створює умов для їх автоматичного арешту. У тій справі прокурор 48-годинний строк дотримав, а підстави арешту телефону як речового доказу були доведені, тому арешт залишили в силі. Проте сам підхід колегія висловила прямо.
Протилежний підхід застосувала Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в ухвалі від 19.10.2026 у справі № 991/12272/26. Там прокурор звертався з клопотанням про арешт вилученого під час обшуку майна, і щодо частини документів слідчий суддя в арешті відмовив, проте їх не повернули. Колегія погодилася зі слідчим суддею, що документи, які входять до переліку майна, на відшукання якого надано дозвіл в ухвалі про обшук, і на які не накладено арешт, не є тимчасово вилученим майном. Колегія спиралася на ч. 7 ст. 236 КПК, на те, що ч. 10 ст. 170 КПК окремо не згадує документи серед майна, на яке може бути накладено арешт, і на ч. 3 ст. 100 КПК, за якою документ повинен зберігатися протягом усього часу кримінального провадження. Доводи про порушення 48- і 72-годинних строків колегія по суті не розглядала, вважаючи, що вони виходять за межі предмета апеляційного перегляду.
До липня 2026 року спір про статус такого майна здебільшого закінчувався на рівні слідчого судді. Ухвала про відмову в задоволенні скарги на неповернення тимчасово вилученого майна не підлягала апеляційному оскарженню під час досудового розслідування. Конституційний Суд України рішенням від 21.07.2026 № 8-р(II)/2026 визнав неконституційними ч. 3 ст. 307, ч. 1, 2 ст. 309 КПК у тім, що вони не визначають права на апеляційне оскарження такої ухвали. У цьому аспекті ці положення втратили чинність з дня ухвалення рішення (п. 1, 2 резолютивної частини). Конституційний Суд зазначив, що розгляд таких скарг має на меті захистити права особи, у якої майно вилучено під час обшуку та не повернуто (п. 4.10), а право на скаргу має особа, у якої тимчасово вилучено майно, щодо якого відсутня ухвала слідчого судді про арешт (п. 4.14). У мотивувальній частині Суд пов’язав свій висновок із провадженнями, у яких жодній особі не повідомлено про підозру (п. 4.15, 5), проте резолютивна частина такої умови не містить. Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду у згаданій справі № 991/12272/26 визнала прийнятною апеляційну скаргу захисника підозрюваного.
Водночас рішенням від 14.10.2026 № 12-р(II)/2026 Конституційний Суд визнав конституційним обмеження на апеляційне оскарження під час досудового розслідування ухвали слідчого судді про відмову у скасуванні арешту майна. Отже, якщо арешт уже накладено, відмову в його скасуванні під час досудового розслідування в апеляції оскаржити не можна. Тому питання про те, чи мала сторона обвинувачення право утримувати майно без арешту, варто ставити раніше.
5. Дозвіл на відшукання й вилучення речі в ухвалі про обшук не звільняє сторону обвинувачення від обов’язку протягом 48 годин звернутися з клопотанням про арешт, а за його відсутності майно підлягає поверненню.
Перша причина полягає в тому, що статус тимчасово вилученого майна визначається фактом, а не назвою. Тимчасовим вилученням Кодекс називає фактичне позбавлення особи можливості володіти, користуватися та розпоряджатися майном (ч. 1 ст. 167 КПК). Річ, вилучена за переліком з ухвали про обшук, вилучена так само фактично, як і річ поза переліком. Для власника наслідок однаковий.
Друга причина полягає в тому, що Кодекс сам називає вилучення речей, прямо зазначених в ухвалі, тимчасовим вилученням. За абзацом другим ч. 2 ст. 168 КПК тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп’ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв’язку для вивчення фізичних властивостей здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду. Тут зазначення в ухвалі є умовою тимчасового вилучення, а не підставою для того, щоб вважати майно вилученим якось інакше. Абзац другий ч. 5 ст. 171 КПК так само пов’язує 48-годинний строк саме з вилученням під час обшуку на підставі ухвали слідчого судді.
Третя причина полягає в тому, що ухвала про обшук не вирішує питання про обмеження права власності. Вона надає право один раз увійти до володіння і діє не довше місяця (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 235 КПК). Слідчий суддя, постановляючи її, не оцінює підстав арешту за ст. 170 КПК, розумності та співмірності обмеження, наслідків для власника, особливо якщо власник не є підозрюваним (п. 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК). Власник у цьому розгляді участі не бере. Таке рішення не може бути вмотивованим судовим рішенням про обмеження права власності в розумінні ч. 1 ст. 16 КПК.
Четверта причина полягає в тому, що інакше виникає режим, якого Кодекс не передбачає. Тимчасове вилучення триває до вирішення питання про арешт, повернення або спеціальну конфіскацію (ч. 1 ст. 167 КПК). Речовий доказ повертається якнайшвидше, крім випадків тимчасового доступу та арешту (ч. 1 ст. 100 КПК). Якщо ж вважати, що річ із переліку не є тимчасово вилученою, вона опиняється поза обома режимами. Її утримують без арешту, без строку і без участі власника в будь-якому судовому розгляді. Фактично ухвала про обшук перетворюється на безстроковий арешт, ухвалений без перевірки підстав.
П’ята причина полягає в нелогічності наслідку. Річ, яку слідчий вилучив випадково, без дозволу на її відшукання, захищена 48-годинним і 72-годинним строками. Річ, яку суд дозволив лише відшукати, за цим підходом таких гарантій не має. Що конкретніше дозвіл на пошук, то менший захист власника. Закон не може мати такого змісту, адже ч. 7 ст. 236 КПК покликана розширити гарантії, а не створити виняток з обов’язку звернутися до суду.
Шоста причина полягає в розподілі обов’язків. Клопотання про арешт подає прокурор або слідчий за погодженням з прокурором (ч. 1 ст. 171 КПК), і саме сторона обвинувачення має довести його підстави. Права третьої особи у питанні арешту виникають лише з моменту звернення прокурора з клопотанням (ч. 2 ст. 64-2 КПК). Власник, якого ніхто не повідомляв, не може довести відсутність рішення, якого йому не вручали. Тому підставою скарги є відсутність ухвали про арешт, що випливає з п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК і п. 4.14 рішення Конституційного Суду № 8-р(II)/2026. З’ясувати, чи зверталася сторона обвинувачення з клопотанням, має слідчий суддя, адже ці відомості є лише в неї.
Ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у справі № 991/12272/26 стосувалася документів, і значна частина її мотивів пов’язана саме з ними (ч. 10 ст. 170, ч. 3 ст. 100 КПК). Для документів закон встановлює окреме правило про зберігання протягом усього провадження і можливість видати власнику копії чи оригінал. Для речей такого правила немає, і для них діє загальна вимога ч. 1 ст. 100 КПК повернути річ якнайшвидше, якщо немає арешту. Загальний висновок колегії щодо ч. 7 ст. 236 КПК сформульовано ширше, і саме з ним ми не погоджуємося з наведених причин.
6. У нашій справі власником автомобіля є товариство, яке не є підозрюваним. Обшук провели в липні на підставі ухвали, що дозволяла відшукати й вилучити автомобіль, свідоцтво про реєстрацію та ключі. Строк дії цієї ухвали сплив через місяць після її постановлення. Клопотання про арешт товариству не вручали, про його розгляд не повідомляли, ухвали про арешт воно не отримувало. Слідчий суддя відмовив у задоволенні скарги з формального мотиву, бо до неї не було додано протоколу обшуку, і не з’ясував головного, чи існує ухвала про арешт. Ми оскаржили цю ухвалу в апеляційному порядку, що стало можливим після рішення Конституційного Суду № 8-р(II)/2026. Результат розгляду ми повідомимо додатково.
7. Тимчасове вилучення є винятком із правила, що обмежувати власність може лише суд, і цей виняток діє коротко, до вирішення питання про арешт, повернення або спеціальну конфіскацію. Ухвала про обшук дозволяє шукати і вилучити, але не вирішує, чи можна утримувати майно, і не замінює арешту. Норма ч. 7 ст. 236 КПК визначає статус речей, вилучених поза переліком, і не створює для речей з переліку режиму без строків і без судового контролю. Кодекс сам називає тимчасовим вилученням вилучення електронних систем і мобільних терміналів, зазначених в ухвалі суду, і поширює на вилучення під час обшуку за ухвалою слідчого судді 48-годинний строк. Якщо сторона обвинувачення цей строк пропустила, майно підлягає поверненню, а після рішення Конституційного Суду № 8-р(II)/2026 відмову слідчого судді в цьому можна перевірити в апеляційному суді.
Джерела. Конституція України (ст. 41); КПК України (ст. 16, 64-2, 100, 167, 168, 169, 170, 171, 172, 173, 233, 235, 236, 303, 307, 309). Норми звірено за zakon.rada.gov.ua станом на 03.11.2026.
Рішення Конституційного Суду України від 21.07.2026 № 8-р(II)/2026 (справа № 3-221/2023(409/23)) та від 14.10.2026 № 12-р(II)/2026 (справа № 3-185/2025(379/25, 495/25)), повні тексти за zakon.rada.gov.ua.
Ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21.01.2021 у справі № 991/9940/20 та від 19.10.2026 у справі № 991/12272/26, повні тексти за ЄДРСР.
Справи бюро про повернення вилученого та скасування арешту: повернули телефон після обшуку, повернули iPhone, вилучений ДБР під час обшуку, суд повернув власниці $11 300 та €4 250. Практичний порядок дій: як повернути вилучене під час обшуку та клопотання про скасування арешту майна. Послуга: зняття арешту з майна, рахунків та вилученого під час обшуку.