+380635779797
Житомир, вул. Театральна, 13, оф.2
У справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) Велика Палата Верховного Суду вирішувала правову проблему щодо наявності чи відсутності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо предмет іпотеки реалізовано у межах ліквідаційної процедури у порядку виконання постанови про визнання боржника-іпотекодавця банкрутом, яка надалі скасована з припиненням провадження у справі.
З урахуванням встановлених у справі № 922/2416/17 обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що іпотека припинилася на підставі частини першої статті 593 ЦК України у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки та зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.
Рішення революційне, може стосуватися всіх випадків за яких предмет іпотеки був відчужений, без згоди іпотекодержателя.
До вказаного рішення Великої палати, іпотекодержателі загалом, або зверталися з позовами про визнання недійсними (нікчемними) правочинів, якими об’єкт іпотеки відчужувався без їх згоди, оскаржували рішення судів, якими припинялася іпотека.
В подальшому устоялася практика, що всі питання необхідно вирішувати в позовах про звернення стягнення на предмет іпотеки і це є належним способом захисту. Суди мають дослідити добросовісність кінцевого набувача чи припинялася іпотека.
Згадуваним рішенням Велика палата докорінно змінила практику та чи правильно суди почали застосовувати такий висновок відмовляючи в позовах про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі №921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо припустити, що іпотека не припинилася (ст.17 ЗУ «Про іпотеку»), то в силу ст.23 даного Закону, особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов’язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.
Це зобов’язальні правовідносини, які виникли з Договору іпотеки.
Позов про визнання права і позов про звернення стягнення на предмет іпотеки передбачений законом.
У позивача порушено його право, як кредитора отримати кошти від реалізації предмету іпотеки. ЗУ «Про іпотеку» і іпотечний Договір встановлюють, що ефективний спосіб захисту, це звернення стягнення на предмет іпотеки в спосіб обраний іпотекодержателем.
Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19 вказав, що під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.
Поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб – це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії” (Doran v. Ireland)).
В Постанові ОП КСЦ від 05.09.2019р. по справі №638/2304/17 зазначено, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов’язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.
За таких обставин, в зобов’язальних правовідносинах ефективним способом захисту, є такий спосіб захисту, яким буде покладено обов’язок на відповідача щодо виконання своїх зобов’язань.
Визнання права іпотекодержателя, є неефективним способом захисту, адже не призведе до фактичного поновлення порушеного права.
Після визнання права іпотекодержателя позивач буде змушений знову ініціювати судовий спір про звернення стягнення на предмет іпотеки, що не відповідає принципам ефективності.
«Один спір – один процес» – це правило, якого Верховний Суд намагається дотримуватися і забезпечувати його через ухвалені правові висновки.
Отримання судового рішення для подальшого використання позасудових способів захисту, теж не може вважатися ефективним та не відповідає меті судового захисту, адже позасудовий спосіб захисту не може залежати від наявності чи відсутності судового рішення суду.
Тобто, належний та ефективний спосіб захисту є лише позов про звернення стягнення предмету іпотеки. В рамках даного спору суд може дослідити питання чи існує право іпотекодержателя.
Що ж тоді мала на увазі Велика палата в справі № 922/2416/17.
В даному рішенні в процедурі банкрутства іпотекодавця предмет іпотеки було реалізовано. В силу ст.17 ЗУ «Про іпотеку» іпотека припинилася в зв’язку з реалізацією. В подальшому касаційний суд скасував рішення суду про визнання іпотекодавця банкрутом.
Скасування рішення суду про визнання боржника банкрутом не відновлює дію іпотеки, яка була реалізована в порядку визначеному законом. В такому випадку суди мали відмовити в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки.
На думку Великої палати рішення суду про визнання прав іпотекодержателя зможе поновити запис про іпотечність майна. Логіка такого висновку виходить з того аргументу, що рішення про визнання права іпотекодержателя є підставою для внесення запису про іпотеку в державний реєстр речових прав на нерухоме майно.
Та навіть за таких обставин таке умозаключення є дивним.
Переконаний, визнання права, як спосіб захисту, можливе лише у випадку, коли саме право ще не порушене, а лише оспорюється. Це підтверджується, в тому числі практикою Великої Палати ВС.
23.01.2024р. Велика Палата в рішенні №523/14489/15-ц зазначали, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
Отже, пророкую найближчим часом зміну судової практики та подальше повернення до належного способу захисту, яким є лише звернення стягнення на предмет іпотеки.