ПРОБЛЕМИ ВІНДИКАЦІЇ ТИТУЛЬНИМИ ВОЛОДІЛЬЦЯМИ: АНАЛІЗ ПРОТИРІЧ У СУДОВІЙ ПРАКТИЦІ

Вступ

У нашій адвокатській практиці ми вже стикалися з питанням: чи може зацікавлена особа, що не є власником, витребувати майно на користь третьої особи? Зокрема, коли кредитор намагається повернути активи боржнику, щоб потім звернути на них стягнення.

Нещодавно виник ще складніший випадок – захист прав постійного користувача земельної ділянки. І тут з’явився парадокс: постійне користування може існувати лише щодо державних або комунальних земель, але не приватних. Тож коли земля незаконно переходить у приватну власність, перед титульним володільцем виникає непросте завдання: як захистити своє право, якщо для його відновлення спочатку треба повернути землю державі/громаді?

Аналіз практики Верховного Суду виявив серйозні суперечності. Одні судді вважають, що титульний володілець не може діяти в інтересах власника (держави/громади), інші – що може. У підсумку склалася ситуація правової невизначеності.

У цій статті ми розбираємо три ключові рішення Верховного Суду з цього питання, виявляємо протиріччя та показуємо, яке це має практичне значення для захисту прав користувачів земельних ділянок.

Огляд судової практики: три ключових рішення

1. Постанова об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.12.2024 (справа № 910/21682/15)

Ця постанова містить важливі висновки щодо права на позов титульних володільців у контексті захисту права власності територіальної громади чи держави.

Об’єднана палата Касаційного господарського суду вказала, що:

1. “Оскільки право на позов, спрямований на захист володіння держави, належить саме державі, то суб’єкт права постійного користування не має права звертатися до суду з таким позовом від власного імені” (п. 7.12).
2. “Два різних суб’єкти права не можуть мати права на один і той же позов (в матеріальному значенні), оскільки це призвело би до можливості дублювання судових процесів з тим же предметом позову за тих самих обставин з можливістю ухвалення протилежних судових рішень у судових процесах за позовами нібито різних позивачів” (п. 7.11).
3. “Якщо суб’єкт права постійного користування земельною ділянкою вважає, що право власності має бути зареєстроване за державою, але воно неправомірно зареєстроване за територіальною громадою, то належною є позовна вимога про витребування земельної ділянки від територіальної громади на користь держави. Ця позовна вимога спрямована на захист прав держави, а не суб’єкта права постійного користування, чиє право незаконною реєстрацією права власності за територіальною громадою не порушується, оскільки не впливає на зміст права постійного користування” (п. 7.10).

У цій постанові об’єднана палата зробила відступлення від висновків, сформульованих раніше у постанові Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №926/3514/22, де титульному володільцю фактично було дозволено захищати права власника (держави).

2. Постанова Верховного Суду від 04.10.2023 (справа № 902/1046/22)

У цій постанові Верховний Суд розглянув питання про належний спосіб захисту прав титульного володільця (постійного користувача) у випадку порушення його прав.

Ключові тези цієї постанови:

1. “Належному способу захисту позивача у спорі з іншою особою щодо права користування земельною ділянкою відповідає позовна вимога про витребування на його користь у його постійне користування з постійного користування особи, за якою зареєстроване таке право, земельних ділянок, ідентифікованих відповідними кадастровими номерами” (п. 6.27).
2. “У разі задоволення такої позовної вимоги судове рішення є підставою для внесення до Державного реєстру прав відомостей про припинення права постійного користування відповідача і про державну реєстрацію права постійного користування позивача” (п. 6.27).
3. “Речове право на нерухоме майно, зокрема право постійного користування, може бути підтверджене фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб’єкт, за яким зареєстроване речове право, зокрема право постійного користування, визнається фактичним володільцем нерухомого майна (щодо такого речового права)” (п. 6.26).
4. “Специфіка книжкового володіння полягає, серед іншого, в тому, що нерухомістю можуть володіти одночасно кілька осіб, але щодо різних речових прав. Зокрема, якщо зареєстровані право власності і право оренди нерухомого майна, то і особа, зареєстрована як власник, і особа, зареєстрована як орендар, визнаються фактичними володільцями нерухомої речі щодо права власності і права оренди відповідно” (п. 6.24).

Ця постанова стосувалася справи, де титульний володілець намагався визнати своє право постійного користування земельною ділянкою, але суд вказав на неналежність такого способу захисту і на необхідність віндикаційного позову. При цьому Верховний Суд не торкнувся питання, як діяти титульному володільцю, якщо право власності на земельну ділянку перейшло у приватну власність.

3. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 (справа № 446/478/19)

Ця постанова стосувалася земель залізничного транспорту і містить важливі позиції щодо віндикації як способу захисту речових прав титульних володільців.

Основні тези постанови:

1. “Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу” (п. 93, із посиланням на статтю 396 ЦК України).
2. “Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності” (п. 94).
3. “Володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку” (п. 99).
4. “Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем” (п. 101).
5. “Реєстрація права приватної власності на спірну земельну ділянку унеможливлює реєстрацію права постійного користування АТ «Укрзалізниця», оскільки право постійного користування може бути встановлене лише щодо земель державної або комунальної власності” (п. 108).
6. “Належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов” (п. 115).

Проте Велика Палата Верховного Суду не надала чіткої відповіді на питання: як саме має бути сформульоване рішення суду за віндикаційним позовом титульного володільця, особливо у випадку, коли земельна ділянка перейшла у приватну власність, адже право постійного користування може існувати лише щодо земель державної або комунальної власності.

Аналіз ключових протиріч та неврегульованих питань

На основі аналізу вищезазначених судових рішень можна виокремити такі ключові протиріччя та проблемні питання:

1. Право на позов титульного володільця

Існує фундаментальне протиріччя між підходами об’єднаної палати Касаційного господарського суду та Великої Палати Верховного Суду щодо права на позов титульного володільця.

З одного боку, об’єднана палата вказує, що титульний володілець не має права захищати право власності держави чи територіальної громади, а може захищати лише своє право користування. З іншого боку, Велика Палата Верховного Суду визнає за титульним володільцем право на віндикаційний позов, який за своєю природою є способом захисту не лише права користування, а й права власності.

Це протиріччя створює практичну проблему: якщо титульний володілець не може захищати право власності держави чи територіальної громади, то як він може ефективно захистити своє право постійного користування у випадку, коли земельна ділянка перейшла у приватну власність?

2. Проблема формулювання позовних вимог

Жодне з проаналізованих рішень не містить чіткої відповіді на питання: як правильно сформулювати позовні вимоги титульному володільцю, який прагне захистити своє право постійного користування земельною ділянкою, що незаконно перейшла у приватну власність?

Об’єднана палата стверджує, що вимога про витребування земельної ділянки на користь держави є неналежною для титульного володільця. Проте Велика Палата, визнаючи право титульного володільця на віндикацію, не роз’яснює, як саме повинна бути сформульована резолютивна частина судового рішення, щоб воно захищало і право постійного користування позивача, і одночасно вирішувало питання про право власності на земельну ділянку.

3. Проблема права постійного користування на земельних ділянках приватної власності

Законодавство України передбачає, що право постійного користування може існувати лише щодо земельних ділянок державної або комунальної власності. При цьому Велика Палата Верховного Суду підтверджує, що “реєстрація права приватної власності на спірну земельну ділянку унеможливлює реєстрацію права постійного користування” (п. 108 постанови від 22.01.2025).

Ця колізія створює суттєву проблему для титульних володільців, які стикаються з ситуацією, коли земельна ділянка, що була в їхньому постійному користуванні, незаконно переходить у приватну власність. З формальної точки зору, право постійного користування в такому випадку не може існувати, проте його порушення є очевидним і потребує належного захисту.

4. Проблема “книжкового володіння”

У проаналізованих судових рішеннях визнається концепція “книжкового володіння”, згідно з якою володіння нерухомим майном підтверджується державною реєстрацією відповідного права. Проте залишається неврегульованим питання: чи зберігає титульний володілець своє “книжкове володіння” після того, як право власності на земельну ділянку переходить до приватної особи, адже з формальної точки зору право постійного користування такою земельною ділянкою не може існувати?

5. Проблема належного відповідача

Постанова Верховного Суду від 04.10.2023 вказує, що “належним відповідачем за такою позовною вимогою є особа, за якою зареєстроване право постійного користування земельними ділянками” (п. 6.28). Проте залишається відкритим питання: хто є належним відповідачем у випадку, коли земельна ділянка перейшла у приватну власність і право постійного користування не зареєстроване за жодною особою, крім самого позивача?

Дві типові ситуації порушення прав титульних володільців

На практиці можна виокремити дві типові ситуації, в яких права титульних володільців потребують захисту:

Ситуація 1: Власник земельної ділянки не змінюється, змінюється лише користувач

У цій ситуації земельна ділянка залишається у власності держави чи територіальної громади, але право користування нею передається іншій особі, ігноруючи існуюче право постійного користування першого титульного володільця. У такому випадку постанова Верховного Суду від 04.10.2023 (справа № 902/1046/22) надає чітке рішення: титульний володілець може вимагати витребування земельної ділянки на свою користь у своє постійне користування з постійного користування особи, за якою зареєстроване таке право.

Ситуація 2: Земельна ділянка переходить у приватну власність

У цій ситуації земельна ділянка, яка була у постійному користуванні титульного володільця, передається у приватну власність третій особі. Правова проблема полягає в тому, що право постійного користування може існувати лише щодо земель державної чи комунальної власності, а тому перехід земельної ділянки у приватну власність формально унеможливлює існування права постійного користування.

Жодне з проаналізованих судових рішень не дає чіткої відповіді на питання: як титульний володілець може захистити своє право в такій ситуації, особливо з урахуванням заборони об’єднаної палати на витребування майна на користь держави чи територіальної громади?

Висновки

Аналіз судової практики Верховного Суду щодо застосування віндикаційного позову титульними володільцями виявив низку суттєвих протиріч та неврегульованих питань. Ці протиріччя стосуються як права на позов титульних володільців, так і належних способів захисту їхніх прав, особливо у випадках, коли земельна ділянка переходить у приватну власність.

Позиція об’єднаної палати Касаційного господарського суду про неможливість для титульного володільця захищати право власності держави чи територіальної громади створює суттєві практичні проблеми для ефективного захисту права постійного користування, особливо коли це право порушується внаслідок незаконного переходу земельної ділянки у приватну власність.

З іншого боку, Велика Палата Верховного Суду визнає право титульного володільця на віндикацію, але не дає чіткої відповіді на питання про правильне формулювання позовних вимог та резолютивної частини судового рішення у випадках, коли земельна ділянка перейшла у приватну власність.

Ці протиріччя та неврегульовані питання потребують подальшого наукового осмислення та формування єдиного підходу у судовій практиці для забезпечення ефективного захисту прав титульних володільців.