Цесія та факторинг: відмінності, ознаки, судова практика

Договір факторингу та договір цесії — два найпоширеніші способи передачі права грошової вимоги в українському законодавстві. Попри зовнішню схожість, ці правочини мають суттєві відмінності: у суб’єктному складі, меті укладення, правових наслідках та регулюванні. Для особи, яка бажає придбати право вимоги і не є фінансовою установою, існує реальний ризик визнання договору недійсним — суд може кваліфікувати цесію як факторинг.

У цій статті адвокати Адвокатського бюро Дмитра Кузьміна детально аналізують обидва договори та порівнюють їх на основі норм ЦК України та актуальної судової практики Верховного Суду.

Що таке договір факторингу

Договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) — це правочин, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст. 1077 ЦК України).

Додаткове визначення міститься в ст. 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»: факторинг — це придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. Аналогічне визначення містить ст. 350 ГК України.

Ключова ознака договору факторингу — фінансування клієнта фактором. Відступлення права вимоги тут не є самоціллю: мета фактора зводиться до отримання прибутку від надання фінансової послуги, а не до викупу права вимоги як такого.

Факторинг є молодим правовим інститутом, який поєднує багато інших інститутів. Слово «фактор» походить від латинського дієслова «facio» — «той, що робить». Активно розвиватися факторинг почав в Англії у XIV столітті у зв’язку з розвитком текстильної промисловості, а масового поширення набув у США наприкінці XIX століття.

Що таке договір цесії

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 та ст. 514 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

По суті, цесія — це договір купівлі-продажу або дарування, де товаром виступає право вимоги. Продавець (цедент) — первісний кредитор, покупець (цесіонарій) — новий кредитор.

Цесія бере початок з римського права. Для неї не потрібна згода боржника — його лише повідомляють про заміну кредитора. Цесія не скасовує форм забезпечення зобов’язання, що існували раніше: з правом вимоги до нового кредитора переходить і забезпечення зобов’язання.

Ознаки договору факторингу: позиція Верховного Суду

Українське законодавство та судова практика Верховного Суду визначають наступні характерні ознаки договору факторингу:

• Специфічний суб’єктний склад: клієнт — фізична чи юридична особа, суб’єкт підприємницької діяльності; фактор — банк або інша фінансова установа, яка має право здійснювати факторингові операції; боржник — набувач послуг чи товарів за первинним договором.
• Предмет: виключно право грошової вимоги (строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги).
• Мета: отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
• Оплатність: відступлення відбувається виключно за плату — у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, або у вигляді різниці між номінальною та ринковою (дійсною) вартістю вимоги.
• Форма: вимоги визначені у ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Правочин, який не відповідає зазначеним ознакам, не є договором факторингу, а є правочином з відступлення права вимоги (цесії).

Критерій розмежування: постанова Великої Палати ВС

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 (справа № 909/968/16) встановлено ключовий критерій розмежування:

«Якщо право вимоги відступається за номінальною вартістю без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносин факторингу немає, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов’язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України)».

Ця позиція підтверджена в постановах Верховного Суду від 16.04.2019 (справа № 916/144/17), від 19.11.2019 (справа № 924/1014/18), від 11.12.2019 (справа № 127/8772/17-ц), а також в постанові Об’єднаної палати КГС ВС від 11.10.2019 (справа № 910/13731/18).

Однак таке розмежування не дає абсолютно чіткої картини та містить логічну прогалину. Оскільки цесія може бути грошовою, вимоги щодо форми договору факторингу є умовними і можуть міститися і в договорі цесії, мета укладення цесії може бути будь-якою, а відступлене право вимоги може перевищувати ціну, яку сплачує покупець вимоги. Відтак певні договори цесії можна кваліфікувати як факторинг і навпаки.

Як зазначила суддя Данішевська В.І. в окремій думці до цієї постанови: «За змістом чинного законодавства договір факторингу є складним договором, який обов’язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу або застави грошової вимоги».

Види договору факторингу за ЦК України

Стаття 1084 ЦК України передбачає два види факторингу з різним обсягом прав та відповідальності сторін:

1. Факторинг з купівлею права вимоги (безрегресний)

Фактор купує у клієнта право грошової вимоги та набуває права на всі суми, які одержить від боржника. Клієнт не несе відповідальності перед фактором, якщо одержана фактором сума виявилася меншою від сплаченої клієнту. Усі ризики несе фактор.

2. Факторинг із забезпеченням (регресний)

Відступлення права грошової вимоги виступає способом забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором. Фактор зобов’язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує борг клієнта. Якщо одержана від боржника сума менша за борг клієнта — клієнт зобов’язаний сплатити факторові залишок.

Факторинг не обмежується лише купівлею права вимоги — право вимоги може виступати і як засіб забезпечення виконання зобов’язання, свого роду застава предметом якої є право вимоги. У першому випадку різниця з цесією є найменш очевидною, що створює практичні складнощі.

Ризик визнання договору цесії недійсним

Для осіб, які бажають придбати право вимоги і не є фінансовими установами, існує обґрунтований ризик визнання договору недійсним. Суд може кваліфікувати договір цесії як факторинг, якщо:

• ціна відступлення нижча за номінальну вартість вимоги (наявність «дисконту»);
• покупець отримує фінансову вигоду від різниці між ціною та стягненою сумою;
• угода має ознаки фінансової послуги.

Наслідок — визнання правочину недійсним через відсутність у покупця статусу фінансової установи (банку). Тому при укладенні таких правочинів рекомендуємо отримати консультацію адвоката.

Порівняльна таблиця: договір факторингу vs договір цесії

Висновок

Глобальна різниця між договором факторингу та цесією полягає у меті цих договорів. При цесії кредитори продають права вимоги (часто «неліквідні»). При факторингу — навпаки: право вимоги слугує надійним способом забезпечення, а клієнт отримує фінансування тут і зараз.

Судам необхідно глибше аналізувати суть договорів, а не застосовувати лише поверхневі критерії відмінностей. На практиці при певних умовах цесія може одночасно бути факторингом і навпаки.

Якщо вам потрібна допомога у структуруванні правочину з відступлення права вимоги або захист у господарському чи цивільному спорі — зверніться до адвокатів нашого бюро.

Часті запитання

Що таке договір факторингу простими словами?

Договір факторингу — це угода, за якою підприємець (клієнт) передає банку або фінансовій компанії (фактору) своє право на отримання грошей від покупця товарів чи послуг. Натомість фактор одразу виплачує клієнту кошти за вирахуванням своєї комісії. По суті, це спосіб швидко отримати гроші, не чекаючи оплати від контрагента.

Чим договір факторингу відрізняється від цесії?

Головна відмінність — у меті: факторинг спрямований на фінансування клієнта, а цесія — на передачу права вимоги. Фактором може бути лише банк або фінансова установа з ліцензією, тоді як цесіонарієм — будь-яка особа. Предметом факторингу є виключно грошова вимога, а цесії — будь-яке право вимоги. Факторинг завжди оплатний, цесія може бути безоплатною.

Хто може бути стороною договору факторингу?

Сторонами договору факторингу є: фактор — банк або фінансова установа з відповідною ліцензією; клієнт — фізична чи юридична особа, суб’єкт підприємницької діяльності; та боржник — особа, яка має грошове зобов’язання перед клієнтом за поставлені товари чи надані послуги.

Чи може суд визнати договір цесії договором факторингу?

Так. Якщо суд встановить, що правочин має ознаки фінансування (зокрема, право вимоги відступлено за ціною нижче номінальної), договір може бути кваліфікований як факторинг і визнаний недійсним через відсутність у покупця статусу фінансової установи. Це підтверджено практикою Великої Палати Верховного Суду (справа № 909/968/16). Щоб уникнути таких ризиків, рекомендуємо звернутися до адвоката з господарських справ.

Адвокатське бюро Дмитра Кузьміна, автор — адвокат Захарченко Вадим Павлович. Стаття оновлена у 2026 році.