Додатковий строк для прийняття спадщини і оскарження заповіту

Типова ситуація виглядає так: шестимісячний строк для прийняття спадщини минув, нотаріус уже видав свідоцтво про право на спадщину іншій особі, а сам заповіт викликає сумнів, бо складений за кілька днів до смерті або підписаний не самим спадкодавцем. Природне бажання в такому разі полягає в тому, щоб одним позовом і повернути строк, і скасувати заповіт разом зі свідоцтвом. Чи дозволяє це закон і яка побудова позову безпечніша, розбираємо нижче.

Судову практику в цій статті ми свідомо не аналізуємо. Позиції Верховного Суду з цього питання різняться, а практика здатна змінитися в найменш зручний момент, коли справа вже перебуває в апеляції. Логіка закону стабільніша, тому відповідь ми шукаємо в ній, з’ясовуючи, яка конструкція позову перспективніша і менш ризикована для позивача.

Коротка відповідь

Закон дозволяє об’єднати вимоги в одному позові (ст. 188 ЦПК України), однак вимога про визнання заповіту недійсним, заявлена особою, яка пропустила строк, повністю залежить від вимоги про додатковий строк, адже без прийняття спадщини у такої особи немає права, яке заповіт міг би порушити. Вимога про визнання недійсним свідоцтва, заявлена разом із вимогою про строк, є передчасною. Найбезпечнішим є послідовний шлях, а об’єднувати строк і заповіт має сенс тоді, коли чекати не можна через ризик відчуження майна або спливу давності.

Хто може оскаржити заповіт або свідоцтво про право на спадщину

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України до суду звертається особа, яка захищає свої порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси, а ст. 15 ЦК України окремо гарантує захист цивільного права і захист інтересу. Спадкові норми відтворюють ту саму логіку: оспорюваний заповіт суд визнає недійсним за позовом заінтересованої особи (ч. 2 ст. 1257 ЦК України), а свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним, якщо особа, якій його видано, не мала права на спадкування (ст. 1301 ЦК України).

Суд, отже, захищає не кожного, хто не згоден із заповітом, а того, чиє становище зміниться внаслідок рішення. Це правило в цивільному процесі стале десятиліттями, і тому першим питанням у спадковому спорі є не пороки заповіту, а наявність у позивача права чи інтересу, які підлягають захисту.

Окремо слід сказати про нікчемний заповіт. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, або з порушенням вимог щодо форми і посвідчення, є нікчемним (ч. 1 ст. 1257 ЦК України), тобто недійсним в силу закону, і окремого рішення про визнання його недійсним не потребує. Нікчемність суд встановлює, вирішуючи вимогу про свідоцтво або про майно, проте питання про право позивача на позов постає і в цьому випадку.

Чи порушені права спадкоємця, який пропустив строк

Для прийняття спадщини закон встановлює шість місяців з часу її відкриття (ч. 1 ст. 1270 ЦК України), і спадкоємець, який у цей строк не подав заяву, вважається таким, що спадщину не прийняв (ч. 1 ст. 1272 ЦК України). Право на спадкування реалізується через прийняття, а за відсутності прийняття немає і права на спадкове майно. Позивач залишається сином або донькою спадкодавця, однак спорідненість сама по собі права на майно не створює, і заповіт не може порушити право, якого в особи немає. Тому твердження «заповіт порушує мої права» у вустах такого позивача юридично не спрацьовує.

Перед тим як будувати позов, варто перевірити важливий виняток. Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв її, якщо протягом строку для прийняття не заявив про відмову (ч. 3 ст. 1268 ЦК України). Так само такими, що прийняли спадщину, вважаються малолітні, неповнолітні, недієздатні особи та особи, цивільна дієздатність яких обмежена (ч. 4 ст. 1268 ЦК України). Якщо ситуація підпадає під одну з цих норм, строк не пропущено, і проблема, якій присвячена ця стаття, не виникає.

Інтерес як підстава для позову

Закон захищає не лише право, а й інтерес (ч. 2 ст. 15 ЦК України), проте інтерес підлягає захисту за умови, що він власний, реальний і рішення суду здатне його задовольнити. Якщо уявити, що суд визнав заповіт недійсним, але додаткового строку позивачу не визначив, спадщина перейде до тих спадкоємців за законом, які її прийняли, а позивач не отримає нічого. Рішення в такому разі його становища не змінює, і захищати, по суті, не було чого.

Інтерес такого позивача залежить від двох майбутніх подій: суд має визначити йому додатковий строк, а сам він має подати заяву нотаріусу. Доки обидві події не настали, інтерес залишається лише можливим, тоді як суд захищає інтерес наявний.

Існує і протилежна думка, яку варто враховувати. Право прийняти спадщину виникає з дня її відкриття, заповіт визначає, до чого саме особу покликано, а усунення заповіту збільшує обсяг того, що вона може прийняти, тож інтерес в усуненні заповіту, на думку прихильників цього підходу, існує вже зараз. Конструкція логічна, однак вона вимагає від суду захистити інтерес особи, яка на день ухвалення рішення спадкоємцем ще не є, і суд вправі з цим не погодитися, тому будувати на ній усю справу ризиковано.

Чому рішення про додатковий строк не робить позивача спадкоємцем

За позовом спадкоємця, який пропустив строк з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК України). Суд при цьому не визнає позивача таким, що прийняв спадщину, а лише відкриває можливість її прийняти. Після рішення заяву ще потрібно подати нотаріусу, і якщо цього не зроблено в межах визначеного строку, рішення залишається без наслідків.

Саме в цьому розриві між рішенням суду і набуттям статусу спадкоємця полягає проблема. Визначаючи строк і одночасно визнаючи заповіт недійсним, суд вирішує долю заповіту на користь особи, яка може так і не стати спадкоємцем. Варто зважати й на те, що в деяких іноземних правопорядках, зокрема в російському, суд, відновлюючи строк, одразу визнає спадкоємця таким, що прийняв спадщину, тому поради з таких джерел, яких в інтернеті чимало, до українського спору не застосовні.

Заповіт і свідоцтво: різні вимоги, різний ризик

Цивільний процесуальний кодекс розрізняє основні та похідні позовні вимоги, і похідною є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої, основної вимоги (ч. 1 ст. 188 ЦПК України). Вимога про заповіт, заявлена особою, яка пропустила строк, є похідною від вимоги про додатковий строк, тому відмова у визначенні строку тягне відмову і щодо заповіту. Водночас задоволення вимоги про строк не гарантує задоволення вимоги про заповіт, оскільки на день ухвалення рішення прийняття спадщини ще не відбулося.

Щодо свідоцтва ситуація жорсткіша. Свідоцтво визнається недійсним, якщо особа, якій його видано, не мала права на спадкування (ст. 1301 ЦК України), і такий спір є спором спадкоємця з отримувачем свідоцтва про права на спадкове майно. Він можливий лише тоді, коли позивач має власне право на це майно, а таке право з’являється тільки після прийняття спадщини. Тому вимога про визнання свідоцтва недійсним, заявлена разом із вимогою про строк, є передчасною, а вимоги про визнання права власності, визначення часток чи витребування майна передчасні тим більше.

Три стратегії: яка перспективніша і безпечніша

Послідовний шлях: спочатку строк, потім заповіт

Перший позов заявляється лише про визначення додаткового строку. Після рішення спадкоємець подає заяву нотаріусу, а другим позовом оскаржує заповіт і свідоцтво та заявляє майнові вимоги. На момент другого позову інтерес позивача сумнівів не викликає, бо він уже є спадкоємцем, який прийняв спадщину, і з погляду права на позов ця конструкція найнадійніша.

Слабких сторін у неї дві, і перша стосується збереження майна. Забезпечення позову допускається, якщо без нього може бути ускладнений ефективний захист прав або інтересів, за захистом яких позивач звернувся або має намір звернутися (ч. 2 ст. 149 ЦПК України), проте заходи забезпечення мають бути співмірними із заявленими вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України). Позов про строк майна прямо не стосується, тож арешт спадкового майна в такій справі обґрунтувати складно і суд може в ньому відмовити, а отримувач свідоцтва, поки триває перший процес, здатен майно продати.

Друга слабка сторона пов’язана з позовною давністю. Загальна позовна давність становить три роки (ст. 257 ЦК України), а її перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Теоретично право позивача порушується лише тоді, коли воно в нього з’явилося, тобто після прийняття спадщини, але відповідач неодмінно стверджуватиме, що давність почалася з дня, коли позивач дізнався про заповіт, і безпечніше рахувати саме від цієї дати. Окремо враховується продовження давності на час карантину (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України), тоді як пункт 19 цих положень, що стосувався давності в період воєнного стану, виключено Законом № 4434-IX від 14.05.2025, який набрав чинності 04.09.2025. Тому розрахунок з урахуванням цих змін робиться для кожної справи окремо.

Один позов про строк і заповіт

Якщо існує ризик відчуження майна або давність спливає, вимоги варто об’єднати, проте лише дві: про визначення додаткового строку і про визнання заповіту недійсним. У позовній заяві вимогу про строк слід назвати основною, а вимогу про заповіт похідною, і обґрунтувати інтерес щодо заповіту окремо й конкретно, не зводячи його до факту спорідненості. Суд має побачити, що позивач покликаний до спадкування, що строк пропущено з поважної причини і що саме заповіт є єдиною перешкодою для отримання спадщини.

Ризик цього варіанта полягає в тому, що суд визначить строк, а у вимозі про заповіт відмовить як у передчасній. Рішення про строк при цьому залишається, спадкоємець отримує можливість прийняти спадщину, і після прийняття в нього з’являється нова обставина, яка дозволяє знову порушити спір про заповіт, хоча відповідач посилатиметься на те, що цей спір уже вирішено. Тому такий варіант виправданий лише тоді, коли послідовний шлях загрожує втратою майна або давності, а вимоги про свідоцтво, право власності та майно, які роблять позов найуразливішим, до нього не включаються.

Позов від імені спадкоємця, який прийняв спадщину вчасно

Нерідко серед спадкоємців за законом є той, хто прийняв спадщину вчасно, подавши заяву або проживаючи разом зі спадкодавцем, і його право на позов сумнівів не викликає. Якщо заповіт оскаржує саме він, встановлена за його позовом недійсність заповіту діє для всіх, а позивач, який пропустив строк, може бути співпозивачем лише з вимогою про додатковий строк. За такої побудови доля заповіту не залежить від слабкої позиції того, хто строк пропустив.

Існує і позасудовий шлях: за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу (ч. 2 ст. 1272 ЦК України). Спадкоємець за заповітом таку згоду дає рідко, однак якщо заповіт визнано недійсним і спадщину прийняли лише родичі, згода стає цілком реальною.

Поважна причина пропуску строку як основа всієї конструкції

Усі три стратегії спираються на вимогу про додатковий строк, і відмова в ній руйнує решту позову, тому головну увагу слід приділяти причині пропуску строку, а не порокам заповіту. Поважною є обставина, яка об’єктивно перешкоджала подати заяву нотаріусу протягом шести місяців, пов’язана з особою позивача і підтверджена документами. Незнання про заповіт спадкоємцю за законом зазвичай не допомагає, бо заяву про прийняття спадщини він міг подати і без інформації про заповіт. Причина, яка сама залежить від заповіту, послаблює одночасно і вимогу про строк, і вимогу про заповіт.

Якщо спадкове майно вже продали

Визнання свідоцтва недійсним саме по собі майна не повертає, адже свідоцтво підтверджує права спадкоємця, але не визначає, у кого майно перебуває зараз. Якщо отримувач свідоцтва майно відчужив, знадобиться окрема майнова вимога про витребування його в останнього набувача або про грошову компенсацію. Спадкоємець, який прийняв спадщину після спливу строку, має право вимагати передання в натурі майна, що збереглося, або сплати грошової компенсації (ч. 1 ст. 1280 ЦК України), проте такі вимоги заявляє спадкоємець, який спадщину вже прийняв, і тому вони належать до другого етапу.

Порядок дій у разі пропуску строку

1. Перевірити, чи не вважається спадкоємець таким, що прийняв спадщину, через спільне проживання зі спадкодавцем або через вік (ч. 3, 4 ст. 1268 ЦК України).
2. З’ясувати, хто і коли прийняв спадщину, кому видано свідоцтва і чи не відчужено майно.
3. Запропонувати спадкоємцям, які прийняли спадщину, надати письмову згоду на подання заяви (ч. 2 ст. 1272 ЦК України).
4. Подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини й отримати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
5. Зібрати докази поважної причини пропуску строку.
6. Розрахувати позовну давність від дня, коли стало відомо про заповіт або свідоцтво.
7. Обрати стратегію з урахуванням ризику відчуження майна і спливу давності.
8. Після рішення про додатковий строк одразу подати заяву нотаріусу, не чекаючи завершення визначеного судом строку.
9. Лише після прийняття спадщини заявляти вимоги щодо свідоцтва і майна.

Часті запитання

Чи можна одним позовом просити додатковий строк і визнати заповіт недійсним?

Так, закон дозволяє об’єднати ці вимоги (ст. 188 ЦПК України), однак вимога про заповіт у такому позові є похідною від вимоги про строк, і відмова у строку означає відмову і щодо заповіту. Вимоги про свідоцтво і майно до такого позову краще не включати.

Чи може оскаржити заповіт спадкоємець, який пропустив строк прийняття спадщини?

Сам по собі ні. Спадкоємець, який не подав заяву протягом шести місяців, вважається таким, що не прийняв спадщину (ч. 1 ст. 1272 ЦК України), і заповіт його прав не порушує. Оскаржувати заповіт він може разом із вимогою про додатковий строк, але лише як похідну вимогу з ризиком відмови, а надійно це можна зробити після прийняття спадщини.

Чи стаю я спадкоємцем після рішення суду про додатковий строк?

Ні. Суд лише визначає строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК України), а спадкоємцем, який прийняв спадщину, особа стає після подання заяви нотаріусу в межах цього строку.

Яка причина пропуску строку прийняття спадщини вважається поважною?

Поважною є обставина, яка об’єктивно перешкоджала подати заяву нотаріусу протягом шести місяців і підтверджена документами. Незнання про заповіт спадкоємцю за законом зазвичай не допомагає, бо заяву він міг подати і без цієї інформації.

Чи можна прийняти спадщину після шести місяців без суду?

Так, якщо спадкоємці, які прийняли спадщину, дадуть на це письмову згоду. У такому разі заява подається нотаріусу без рішення суду (ч. 2 ст. 1272 ЦК України).

Яка позовна давність для оскарження заповіту?

Загальна позовна давність становить три роки (ст. 257 ЦК України) і починає спливати від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Безпечно рахувати її від дня, коли стало відомо про заповіт.

Чи повертає майно визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним?

Ні. Якщо майно вже продано, потрібна окрема вимога про його витребування або про грошову компенсацію (ч. 1 ст. 1280 ЦК України), яку заявляє спадкоємець, що вже прийняв спадщину.

Що робити, якщо я проживав разом зі спадкодавцем?

Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв її, якщо не заявив про відмову (ч. 3 ст. 1268 ЦК України). Строк у такому разі не пропущено і додатковий строк не потрібен, але факт проживання доведеться підтвердити документами.

Висновок

Закон дозволяє об’єднати вимогу про додатковий строк з оскарженням заповіту, але таке об’єднання не наділяє позивача правом, якого в нього немає, адже доки спадщину не прийнято, заповіт його прав не порушує, а інтерес залишається лише можливим. Тому безпечніше діяти послідовно: спочатку визначається строк, потім подається заява нотаріусу, і лише після цього оскаржуються заповіт і свідоцтво та заявляються майнові вимоги. Об’єднувати строк і заповіт доцільно, коли загрожує відчуження майна або сплив давності, і в такому разі без вимог про свідоцтво та майно. Якщо ж серед спадкоємців є той, хто прийняв спадщину вчасно, заповіт надійніше оскаржувати від його імені.

Допомогу зі спадковим спором у Житомирі чи іншому місті України надає Адвокатське бюро Дмитра Кузьміна, а записатися на консультацію адвоката можна телефоном або в месенджерах. З практики бюро на цю тему також є справа про спадкову трансмісію і право власності на спадкове майно.

Нормативні джерела

• Цивільний кодекс України (ст. 15, 257, 261, 1257, 1268, 1270, 1272, 1280, 1301)
• Цивільний процесуальний кодекс України (ст. 4, 149, 150, 188)

Матеріал підготував адвокат Дмитро Кузьмін. Норми перевірено за редакцією від 05.08.2026, чинною на 09.10.2026.