В 2019 році в господарський процесуальний кодекс запроваджено норму про те, що обставина вважається доведеною, якщо докази на її підтвердження є більш вірогідними ніж докази надані на її спростування.
До вказаних змін суд мав приймати обставину лише за достатності доказів.
Верховний суд окреслив такі нововведення, як впровадження нового стандарту доказування.
Єдиний реєстр судових рішень містить сотню рішень касаційного суду, в яких йде мова про стандарт доказування. В текстах зустрічаються стандарт «поза розумним сумнівом», «достатності доказів», «Вірогідності доказів», «баланс ймовірностей», «найвищий стандарт доказування».
Що ж таке стандарт доказування, чому у Верховного суду є різні підходи для визначення такого явища, чи може розуміння стандарту доказування допомогти юристу в супроводженні справи?
З тексту судового акту ми бачимо, яким чином суддя аргументує своє рішення. Однак не завжди аргументація рішення співпадає з мотивами його прийняття. Це пояснюється тим, що вказані процеси мають розрив в часі. Рішення суд може прийняти ще за довго до виходу в нарадчу кімнату, або в ній, проте його написання, а отже і мотивування здійснюється пізніше.
Прийняття рішення судом прямо залежить від оцінки доказів, якими сторона доводить певний факт.
Проте, подію в минулому не завжди можливо довести з 100% впевненістю, тобто навіть велика кількість прямих доказів буде залишати сумнів в достовірності такої версії. Сумніви можуть бути завжди, а матеріали справи обмежені доказами, які подані сторонами.
Якщо наявність сумнівів буде означати недоведеність, то більшість судових спорів буде вирішити не можливо.
Кожен процесуальний кодекс закріплює право суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням.
Внутрішнє переконання у кожного судді різне, на це впливає його особистий життєвий досвід, його переконання, середовище тощо.
Наприклад, суддя по кримінальним справам, який до цього працював слідчим чи прокурором, та все життя мав справу зі злочинцями, буде бачити такого в кожній особі, що перебуває під слідством. Професійна деформація сильно впливає на переконання суду о вірогідності факту.
Так от, стандарт доказування якраз визначає ту мінімальну ступінь впевненості судді, за якої факт вважається встановленим.
Касаційний адміністративний суд в справі №756/6984/16-а дійшов висновку, що в праві одночасно існують 3 стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та стандарт «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
Баланс ймовірностей або перевага доказів характерні для цивільного та господарського процесів, де основним принципом є змагальність сторін, а суд виступає лише арбітром.
Поза розумним сумнівом як стандарт доказування прямо закріплений в статті 17 КПК України, де зазначено, що особа має бути виправдана, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Наявність чітких та переконливих доказів проміжний стандарт між першими двома, він вище ніж баланс ймовірностей проте нижче ніж поза розумним сумнівом Такий стандарт використовується в США.
В зв’язку з тим, що суд не оголошує який стандарт доказування встановлює для сторін, стандарти мають закріплюватись в процесуальних законах.
В Україні визначено найвищий стандарт доказування «поза розумним сумнівом» для кримінальних справ, тобто для визнання особи винною сумнів у судді має бути мінімальним. Зрозуміло, що сумніви на користь обвинуваченого мають бути розумні, а не будь-які.
В господарському процесі з 2019 року впроваджено найнижчий стандарт доказування. КГС в справі №907/477/20 говорить про те, що з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тобто, факт вважається доказаним якщо версія на його існування менш сумнівна ніж щодо того, що факту не було.
Для господарським справ такий підхід є виправданим. Сподіваюсь такий саме стандарт буде запроваджено і до цивільних справ. Помилки щодо неправильного встановлення факту чи помилкового неприйняття факту в обох випадках це порушення принципів справедливості, проте ціна таких помилок рівносильна.
Несправедливим є як, незаконне стягнення коштів, так само як і незаконне не стягнення коштів.
Понижені стандарти доказування застосовуються при вирішення клопотань щодо забезпечення позовів чи доказів, адже втрати відповідача пов’язані з арештом його майна набагато нижчі ніж можливі втрати позивача від не арешту майна, яке буде відчужено в процесі розгляду справи.
Інша справа, коли мова йде про питання життя, свободи чи здоров’я людей. Єкатерині ІІ приписуються висловлювання, що краще 9 винних осіб виправдати ніж 1 невинного засудити.
Обвинувачення в кримінальних провадженнях має більше можливостей зі збирання доказів. Саме тому, тягар доказування законом покладений на сторону обвинувачення.
В такому разі, по-перше на підвищення стандарту доказування працює, як нерівносильне зростання ціни судової помилки, так і доказові можливості сторони.
Отже, інше, що визначає стандарт доказування це доказові можливості сторони та тягар доказування.
Тягар доказування в деяких випадках визначається законом. В інших суддею.
Даний термін запозичений ще з римського права, та означає обов’язок доказувати. Тягар доказування для сторін може бути різним та змінюватись на різних стадіях процесу. Наприклад, що якщо одна сторона виконала стандарт доказування то такий тягар переходить на іншу сторону.
Але, в який момент стандарт доказування вважається виконаним однією стороною, а тягар доказування переходить до іншої. Суд не зазначає про це в процесі. Це внутрішнє переконання суду.
Інтуїтивне розуміння юристом застосованого судом стандарту, його виконання однією з сторін, надає змогу іншій стороні проявити необхідну активність щодо збирання та подачі доказів на противагу.
Житомир, адвокат Кузьмін Дмитро Ленідович, 2020 (с)