Директор підписав наказ про звільнення. Суд поновив працівника і стягнув із підприємства середній заробіток за час вимушеного прогулу. Далі підприємство пред’являє регресний позов — і сотні тисяч гривень стягують уже особисто з керівника, який той наказ підписав. Це не виняток. Це усталена практика, що спирається на чіткі норми КЗпП. Проте вона побудована на дефекті, який робить її несправедливою.
Що змінилось і яка практика сформувалась
Закон прямо покладає повну відповідальність на директора. Ст. 134 п. 8 КЗпП відносить до випадків повної матеріальної відповідальності шкоду, завдану службовою особою, винною в незаконному звільненні або переведенні працівника. Ст. 237 КЗпП додає механізм: суд покладає на таку особу обов’язок покрити шкоду, пов’язану з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу.
Верховний Суд цю конструкцію підтвердив. Касаційний цивільний суд стабільно стягує з керівників повний розмір виплаченого середнього заробітку. Більше того — до складу регресу включають і супутнє: судовий збір, витрати на правничу допомогу, компенсацію за невикористану відпустку. В одній зі справ із колишнього керівника товариства стягнули понад півтора мільйона гривень.
Отже, ризик реальний. Підпис під наказом перетворюється на особистий борг директора через роки після звільнення. Керівник, який давно пішов з посади, отримує позов на суму, співмірну з вартістю квартири.
Але не все так однозначно
Ключова деталь випадає з поля зору судів. Директор не є стороною справи про поновлення на роботі. У тому процесі сперечаються працівник і підприємство. Керівник, який підписав наказ, участі не бере. Він не подає доказів, не заявляє клопотань, не оскаржує рішення. Його позицію не чують узагалі.
А потім рішення в цій справі використовують проти нього як доведений факт його вини.
Закон так не дозволяє. Ч. 5 ст. 82 ЦПК прямо встановлює: обставини, встановлені стосовно певної особи, можуть бути спростовані особою, яка не брала участі у справі, де їх встановлено. Директор саме така особа. Незаконність звільнення, зафіксована в справі про поновлення, не є для нього беззаперечною. Він має право доводити зворотне у регресній справі, з дослідженням його вини по суті.
Практика ж цей крок пропускає. Суди виходять із того, що неправомірність уже встановлена рішенням про поновлення і додаткового аналізу не потребує. Так до директора застосовують правило про обов’язковість рішення для учасників справи, хоча учасником він не був.
Вина — обов’язкова умова, а не формальність
Матеріальна відповідальність без вини неможлива. Ст. 130 КЗпП гарантує відповідальність тільки за пряму дійсну шкоду і лише тоді, коли шкоду заподіяно винними протиправними діями працівника. Ст. 134 п. 8 карає не будь-кого, хто підписав наказ, а винну службову особу. Вина — елемент самої норми, а не додаток до неї.
Протиправність наказу і вина директора — різні речі. Доля рішення про поновлення залежить не від нього одного. Наказ готують кадрова і юридична служби. Судова практика змінюється, і те, що вважалось законним на дату підпису, згодом визнають порушенням. Юристи підприємства нерідко програють справу про поновлення через власні помилки в процесі. Працівник іноді приховує факти і розкриває їх лише в суді.
Кожна з цих обставин впливає на вину і причинний зв’язок. Кожну з них суд зобов’язаний дослідити. Автоматичне стягнення не досліджує жодної.
Коли альтернативи немає — як це назвати
Закон і практика в такому застосуванні не залишають простору для оцінки. Винен директор чи ні — результат той самий. Це і є відповідальність без вини, об’єктивне ставлення у вину. Вона суперечить ст. 61 Конституції України, за якою юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Логіку цієї практики варто довести до кінця. Якщо вина директора вважається встановленою вже рішенням про поновлення, то стягувати з нього можна було б прямо в тому ж рішенні, одразу. Але так ніхто не робить. Бо це відкрито порушило б його право на захист і право бути почутим. Проблема нікуди не зникає від того, що її розтягнули на два окремі процеси. Дефект той самий — директор відповідає за наслідки рішення, ухваленого без нього.
На що звернути увагу керівникам, які звільняють
Ризик регресу знижують дії до підпису наказу, а не після отримання позову. Керівнику варто:
- вимагати письмовий висновок юридичної та кадрової служби про законність звільнення і зберігати його;
- фіксувати підстави звільнення документально, а не діяти «з голосу»;
- перевіряти дотримання процедури: попередження про звільнення, пропозицію наявних вакансій, згоду профспілки, строки;
- зберігати всі погодження, візи і резолюції, що показують колективний характер рішення;
- за перших ознак спору про поновлення залучати адвоката, щоб вплинути на доказову базу ще на тій стадії.
Ці документи згодом стають основою захисту в регресній справі. Вони показують, що директор діяв добросовісно і не був єдиною причиною шкоди.
Чому цю практику треба змінювати
Регресна справа повинна досліджувати вину директора самостійно. Рішення про поновлення доводить незаконність звільнення — і не більше. Воно не доводить особистої вини керівника, його умислу чи необережності, ані відсутності інших причин шкоди. Ч. 5 ст. 82 ЦПК прямо дозволяє директору спростовувати ці обставини. Ст. 130 і ст. 134 КЗпП вимагають установити його вину. Ст. 61 Конституції забороняє відповідальність без вини.
Автоматичне стягнення ці вимоги ігнорує. Воно перетворює керівника на страхувальника чужих процесуальних помилок — помилок кадровиків, юристів підприємства, суду першої інстанції. Практику, побудовану на такому спрощенні, треба привести у відповідність до закону. До того часу кожну регресну справу проти директора треба вести як спір про його вину, а не як механічний розрахунок суми.
Висновок
Регрес до керівника — не вирок. Це спір, у якому в директора є свої аргументи: недоведена вина, розірваний причинний зв’язок, завищений склад стягуваної суми. Виграє той, хто вибудує захист від першого засідання, а не той, хто чекає рішення.
Адвокатське бюро Дмитра Кузьміна веде такі справи і захищає керівників у спорах про регрес за незаконне звільнення. Якщо ви отримали регресний позов або лише звільняєте працівника і оцінюєте ризики — зверніться за консультацією.
Питання та відповіді
Чи може підприємство стягнути з директора виплачений незаконно звільненому працівникові середній заробіток?
Так. Ст. 134 п. 8 і ст. 237 КЗпП дозволяють стягнути з винної службової особи повний розмір такої виплати в порядку регресу. Верховний Суд цю позицію підтримує.
Директор не був стороною справи про поновлення. Це рішення обов’язкове для нього?
Не беззаперечно. Ч. 5 ст. 82 ЦПК дозволяє особі, яка не брала участі у справі, спростовувати встановлені в ній обставини. Директор має право доводити свою невинуватість у регресній справі, а не приймати чуже рішення як остаточне.
Що саме доводить рішення про поновлення на роботі?
Лише незаконність звільнення. Особисту вину директора, його умисел чи необережність і відсутність інших причин шкоди воно не доводить. Це предмет окремого дослідження в регресній справі.
Чи можна зменшити суму регресу?
Частково і залежно від справи. Частину складових оспорюють окремо: ЄСВ та моральна шкода не є оплатою часу вимушеного прогулу в розумінні ст. 237 КЗпП. Результат залежить від обставин конкретної справи і доказів.
Як директору захиститися заздалегідь?
Зберігати письмові висновки юридичної та кадрової служб, документувати підстави і процедуру звільнення, залучати адвоката ще на стадії спору про поновлення. Захист починається до підпису наказу, а не після позову.