Інфляційні втрати та 3% річних за ст. 625 ЦК: як стягнути

Інфляційні втрати та 3% річних — це додаткові нарахування за прострочення виконання грошового зобов’язання, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України. Кредитор має право стягнути ці суми незалежно від наявності збитків. Однак чи поширюється це право на вимоги, щодо яких спливла позовна давність? Розглянемо позицію Верховного Суду та практичні аспекти застосування.

Що передбачає стаття 625 Цивільного кодексу України

Стаття 625 Цивільного кодексу України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов’язання:

«1. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.
2. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом» — ст. 625 ЦК України.

Отже, норма дає кредитору два самостійні інструменти: індекс інфляції (компенсація знецінення боргу) та 3% річних (плата за користування чужими коштами). Вони нараховуються одночасно і не залежать від вини боржника.

Що таке інфляційні втрати та 3% річних

3% річних — це плата за користування чужими грошовими коштами, яку боржник зобов’язаний сплатити кредитору за період прострочення. Нараховується на суму боргу за кожен день прострочення.

Інфляційні втрати — це сума, на яку знецінились грошові кошти внаслідок інфляції за період прострочення. Розраховуються на підставі індексу споживчих цін, який щомісяця публікує Держстат.

Обидва нарахування передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України і діють автоматично — не потрібно доводити наявність збитків чи вини боржника.

Коли можна стягнути 3% річних та інфляційні втрати

Невиконання боржником грошового зобов’язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов’язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова ВП ВС від 08.11.2019 р. у справі №127/15672/16-ц).

При зверненні до суду з позовом про стягнення 3% річних та інфляційних втрат слід розмежовувати два випадки:

• Є судове рішення про стягнення основної заборгованості — право кредитора нараховувати 3% річних та інфляційні втрати кожні 3 роки до моменту фактичного виконання зобов’язання підлягає судовому захисту.
• Є рішення про відмову у стягненні через пропуск позовної давності або позовну давність фактично пропущено — стягнення 3% річних та інфляційних втрат неможливе.

Позиція Верховного Суду: натуральне зобов’язання

Верховний Суд у постанові від 03.04.2019 р. у справі № 756/9094/15 відмовив у стягненні основної заборгованості у зв’язку зі спливом позовної давності та вказав, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення 3% річних як похідні вимоги.

Відповідно до ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 06.03.2019 р. у справі №757/44680/15-ц сформувала ключову правову позицію:

«Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов’язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов’язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов’язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.»

Такої ж позиції Верховний Суд дотримується у постановах від 02.09.2020 р. (справа №569/12918/16-ц), від 18.03.2020 р. (справа №442/398/15-ц), від 11.12.2019 р. (справа №390/880/16-ц).

Що таке натуральне зобов’язання

Натуральне зобов’язання (obligationes naturalis) — це зобов’язання, в якому кредитор позбавлений судового захисту своїх вимог, але кошти, сплачені на виконання такого зобов’язання, не можуть бути витребувані назад.

В сучасній правовій доктрині основними ознаками натурального зобов’язання є:

• відмова кредитору у судовому захисті в разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язання боржником;
• неможливість боржника вимагати повернення виконаного.

В Україні натуральні зобов’язання законодавчо не закріплені, але окремі статті ЦК України містять положення, які їм притаманні. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов’язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного.

Для трансформації цивільного зобов’язання в натуральне необхідна воля боржника, який заявляє про застосування наслідків спливу позовної давності. У протилежному випадку вимога позивача має бути задоволена судом (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Коли зобов’язання стає натуральним: дискусійні питання

Якщо кредитор розуміє, що позовна давність до основної вимоги закінчилась, але рішення суду про відмову у стягненні через сплив давності відсутнє — суд повинен у межах справи про стягнення 3% річних та інфляційних втрат дослідити сплив позовної давності щодо основної заборгованості і відмовити у позові за безпідставністю.

Однак не виключено, що після такого рішення кредитор звернеться з позовом про стягнення основного боргу, і боржник не заявить про застосування наслідків спливу позовної давності або суд визнає причини пропуску поважними. У такому разі право кредитора нараховувати 3% річних та інфляційні втрати відновлюється.

Окремий випадок — коли рішення суду існує, але кредитор пропустив строк пред’явлення виконавчого документа до виконання. Львівський апеляційний суд у постанові від 30.10.2020 р. у справі № 454/3012/19 вказав:

«Оскільки вимоги стягувача не можуть бути захищені в судовому (примусовому) порядку, між сторонами виникло натуральне зобов’язання, до якого безпідставно застосовано положення статті 625 ЦК України.»

Верховний Суд у постанові від 17.11.2020 р. у справі № 904/6892/17 поширив цю позицію також на вимогу про стягнення пені.

Практичні висновки

• Для кредитора: перед подачею позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат переконайтеся, що основна вимога не є натуральним зобов’язанням. Інакше суд відмовить у позові.
• Для боржника: натуральне зобов’язання — вагомий аргумент у захисті від стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
• Строк стягнення: обмежується останніми 3 роками до подачі позову, навіть якщо прострочення тривало довше.

Якщо у вас виникли питання щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних або захисту від таких вимог — зверніться за консультацією адвоката. Адвокатське бюро Дмитра Кузьміна має досвід супроводу цивільних та господарських спорів у судах усіх інстанцій.

Часті запитання

Що таке інфляційні втрати простими словами?

Інфляційні втрати — це компенсація знецінення грошей за час прострочення. Якщо боржник не повертає гроші вчасно, їх купівельна спроможність падає через інфляцію. Стаття 625 ЦК України дає кредитору право стягнути цю різницю.

Як розрахувати 3% річних та інфляційні втрати?

3% річних розраховуються за формулою: сума боргу × 3% × кількість днів прострочення / 365. Інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми боргу на сукупний індекс інфляції за період прострочення (дані Держстату) мінус сума боргу.

Чи можна стягнути 3% річних та інфляційні втрати після спливу позовної давності?

Ні, якщо позовна давність спливла до основної вимоги, зобов’язання стає натуральним. Верховний Суд послідовно вказує, що кредитор у натуральному зобов’язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

За який період можна стягнути інфляційні втрати та 3% річних?

Максимальний період — останні 3 роки до дати подання позову. Але якщо рішення суду про стягнення основного боргу існує, ви можете подавати нові позови кожні 3 роки до моменту фактичного погашення боргу.